Історія конезаводства в Україні

Конярство в Україні є невід'ємною частиною суспільної свідомості, елементом долі народу, предметом його гордості, важливою складовою його національної культури.

Перший період державного кіннозаводства історія відводить Петру I. Згідно його указу 1716 року  планувалось «завести кінські заводи в Казанській, Азовській і Київській губерніях». В подальшому, 25 травня 1732 року, був виданий указ «Про заснування кінських заводів», в якому ставилося завдання про першочергове забезпечення кавалерії кіньми потрібних порід від місцевих плідників. Пізніше слідувала низка урядових розпоряджень, у тому числі був підготовлений великий проект «Про заснування 105 державних кінських заводів».  

У 1765 році біля с. Бiловодськ Харківської губернії (нині Бiловодський р-н Луганської обл.) було засновано державний Деркульський кінний завод, завданням якого було вирощування якiсного поголiв’я заводських коней та укомплектування гвардійської кавалерії.

На початку ХIХ ст. знову стали організовуватись військово-кінські заводи - у Херсонській та Єкатеринославськiй губерніях, що було викликано багаторічними війнами, знищенням поміщиків і зникненням багатьох приватних кінних заводів.

В цей же час з'явилися нові державні кінні заводи. Так, у 1805 році було засновано Стрілецький кінний завод, у 1822 році - Лимарiвський, у 1825 році – Новоолександрiвський (всi -  нині в Луганській області), які частково задовольняли військові потреби, але з 1842 року призив коней з цих заводів було повністю знято та увесь племінний молодняк надходив на заводські стайні.
У 1848 році усі військово-кінські заводи припинили своє існування, відновивши його згодом у 1922 році. 

У 1881 році під керівництвом Головного Управління Державного Коннозаводства (ГУДК) розпочалася робота по масовому поліпшенню селянського поголiв’я коней. Заводські стайні та парувальні пункти стали застосовуватись переважно для масового поліпшення селянських коней. Заводські стайні -  Кам'янець-Подільська, Київська, Єлисаветградська, Полтавська, Харківська, Лимарiвська поповнилися жеребцями для поліпшення масового поголів'я, і встановили доступну для селянських господарств плату за парування, залежно від родоводу жеребця, частина кобил звільнялася від плати за парування. Надалі ГУДК розвивало роботу по збільшенню кількості та складу стаєнь, оцінці і відбору кращих жеребців, яких орендували у приватних власників та залучали до громадського парування. Земські організації (губернські та повітові) організовували свої парувальнi пункти, купуючи жеребців в кінних заводах, або орендуючи їх у приватних власників. У Херсонському земстві була організована власна заводська стайня.

Кінський перепис 1882 року вперше встановив кількість коней в Україні, поголів’я на той час становило 2858000 коней. Щорічний приріст числа коней в Україні складав більше 80 тисяч голів, і в 1916 році їх кількість склала 5424000 голів. У Донецькій губернії, східній частині Харківської губернії, частині Полтавської і Київської губерній переважав верховий тип, в Єкатеринославськiй губернії - рисистий, в Харківській, Полтавській, Чернігівській - ваговозний  сільськогосподарський. В Україні тоді налічувалося 589 приватних кінних заводів із 14036 матками. Окрім заснованих раніше 4 державних кінних заводів в 1915 році було засновано Державний чистокровний кінський завод ім. I.М.Лазарєва у Полтавської губернії.
Породи коней
Чистокровна верхова порода - Англійська чистокровна порода коней була виведена в Англії на межі XVII і XVIII століть. Англійці називають її "thoroughbred" - тобто "виведена в досконалості". Офіційною датою створення породи...
Гуцульска порода - Гуцульська порода — місцева гірська порода верхово-в'ючних коней. Предками породи вважаються дикі тарпани карпатського типу. Вплив на формування гуцульської породи зробили коні Пржевальського,...